Дівчинка-дикунка - Казка братів Грімм

Жив колись король; була у нього дружина із золотим волоссям, така красуня, що подібної не знайти було в цілому світі.

Сталося якось, що вона захворіла, і коли королева відчула, що невдовзі помре, покликала короля й сказала:

– Якщо ти після моєї смерті захочеш знов одружитися, то бери в дружини собі тільки таку, яка буде рівною мені у красі і щоб було в неї таке ж золоте волосся, як у мене; це ти повинен мені обіцяти.

І ось, після того як король пообіцяв їй це, вона закрила очі й померла.

Довгий час король був невтішний і не думав про те, щоб одружитися вдруге. Але ось, нарешті, кажуть йому радники:

– Інакше і бути не може, – повинен король одружитися вдруге, щоб у нас була королева.

Послали тоді в усі країни послів на пошуки нареченої, яка була б точнісінько така ж красива, як померла королева. Але у всьому світі не можна було відшукати подібної, а якщо б таку й знайшли, то не могло бути жодної дівчини, в якої було б таке ж золоте волосся.

Але була у короля донька; була вона така ж красива, як і її померла мати, і було в неї таке ж золоте волосся. Ось коли вона підросла, подивився на неї якось король і побачив, що вона викапана мати, і раптом відчув до неї сильну пристрасть. І сказав він своїм радникам:

– Я хочу одружитися із своєю донькою, вона – викапана моя померла дружина, а мені ніяк не знайти нареченої, на неї схожої.

Почули це радники, перелякалися, і кажуть:

– Богом заборонено одружуватися батьку із своєю донькою, від такого гріха доброго не буде, а ще й накличете лихо на все королівство.

А ще більше перелякалася донька, дізнавшись про таке рішення свого батька, але вона сподівалася відмовити його від цього задуму. І вона сказала йому:

– Перш ніж виконати ваше бажання, я повинна отримати від вас три сукні: одну золоту, як сонце, другу – срібну, як місяць, а третю – виблискуючу, як зірки; крім того, хочу мати мантію, зшиту із хутра та шкурок, і щоб з кожного звіра вашого королівства було на ній по шматку шкіри. – Вона подумала: «Всього цього здобути неможливо, і я відверну цим батька від його поганих думок». Але, однак, король задуму свого не залишив; наймайстерніші дівчата королівства повинні були виткати три сукні: одну – золоту, як сонце, другу – срібну, як місяць, а третю – виблискуючу, як зірки; а королівським мисливцям наказано було спіймати самих різних звірів у королівстві і вирізати у кожного з них по шматку шкіри.

І ось була зроблена мантія із тисячі різних шкурок та хутра. Нарешті, коли все було готове, наказав король принести йому мантію: він розгорнув її перед донькою і сказав:

– Завтра буде весілля.

Зрозуміла тоді королівна, що нема ніякої надії відвернути кохання батька, і вона вирішила втекти. Уночі, коли все навкруги спало, вона встала і взяла із своїх коштовностей тільки три речі: золотий перстень, золоте веретенце і маленьке золоте мотовило; а три сукні, як сонце, місяць та зірки, вона сховала в горіхову шкаралупу; накинула на себе мантію із тисячі різних шкурок і вимазала собі обличчя та руки сажею. Вона віддала себе в руки Господа і вирушила в дорогу. Йшла вона цілу ніч, доки не прийшла у темний ліс. Вона дуже стомилася і забралася в дупло дерева і там заснула.

Зійшло сонце, а вона все продовжувала спати, доки не прийшов ясний день. І сталося саме так, що король, якому належав цей ліс, у цей час полював у ньому. Підбігли королівські собаки до дерева, почули запах королівни, стали бігати навколо дерева та гавкати. Сказав тоді король єгерям:

– Подивіться-но, що там за дичина сховалася.

Єгері виконали його наказ, повернулися і кажуть:

– Лежить у дуплі дивний звір, ми такого ще ніколи не бачили, вкритий звір шкурою із тисячі шматочків різного хутра, лежить і спить.

Каже їм король:

– Ви постарайтеся спіймати мені цього звіра живим, прив’яжіть його до візка і візьміть із собою.

Але тільки єгері доторкнулися до дівчини, вона миттю прокинулася, перелякалася і каже їм:

– Я бідна дівчина, батьком-матір’ю залишена. Пожалійте мене, візьміть із собою!

І сказали тоді єгері:

– Брудне дівчисько, та ти якраз нам станеш у пригоді на кухні, йди з нами, будеш там попіл вигрібати.

Посадили вони її на візок і відвезли додому в королівський замок.

Відвели дівчині маленький куточок під сходами, де і світла не було, і сказали:

– Звірятко, тут ти і будеш жити і спати.

Потім послали її на кухню, і вона стала носити дрова і воду, слідкувати за пічкою, птахів патрати, чистити різні овочі, попіл вигрібати і виконувати всяку чорну роботу.

Так жила Дикунка довгий час у горі та лиху. Ах, прекрасна королівно, що з тобою буде!

Ось сталося, що влаштовував якось король у замку свято, і каже вона тоді кухарю:

– Можна мені піти наверх і трохи подивитись? Я буду стояти біля дверей.

Кухар відповів:

– Добре, йди, але тільки через півгодини ти повинна повернутися і прибрати попіл.

Узяла вона свою олійну лампочку, пішла до себе в кімнатку, зняла хутряну мантію, змила з обличчя та рук сажу, і повернулася до неї знов її краса. Потім відкрила вона горішок і витягла звідти свою сукню, що сяяла, як сонце. Вона одяглася і піднялася наверх у замок; усі звільняли їй дорогу, її ніхто не впізнав, і всі думали, що не інакше, як з’явилася якась королівна. Вийшов до неї назустріч король, простягнув їй руку, став з нею танцювати, думаючи: «Такої красивої дівчини я ще ніколи не бачив». Ось закінчився танець, вона поклонилася, і не встиг король озирнутися, як вона вже зникла, і ніхто не знав куди. Покликали вартових, що стояли біля замку, спитали у них, але ніхто не бачив.

А вбігла вона до себе в кімнатку, швидко зняла з себе сукню, вимазала обличчя і руки сажею, одягла хутряну мантію і знов стала Дикункою. Прийшла вона на кухню, хотіла було взятися за роботу– прибирати попіл, а кухар і каже:

– Це ти відклади на завтра, а звари мені зараз для короля суп, мені теж хочеться зазирнути трохи наверх. Але дивись мені, щоб жоден волос в суп не впав, а інакше я не дам тобі нічого їсти.

Кухар пішов; і зварила Дикунка для короля суп; наварила вона хлібної юшки, постаралася зробити її якомога краще, дістала вона своє золоте кільце і кинула його у миску. Ось закінчилися танці, і наказав король принести йому суп; скуштував він суп, і він так йому

сподобався, що йому здалося, немов нічого кращого він ніколи ще не їв. Доїв він всю миску і побачив на дні золотий перстень, і ніяк не міг зрозуміти, як він там опинився. Наказав він тоді покликати до себе кухаря. Перелякався кухар, почувши про такий наказ, і каже Дикунці:

– Ти, мабуть, зронила в суп волос; якщо це правда, я тебе відлупцюю.

Приходить кухар до короля, а король його питає:

– Хто цей суп варив?

Каже кухар:

– Я його варив.

А король каже:

– Ні, це неправда, він зварений по-іншому і куди краще, ніж раніше.

Відповідає кухар:

– Повинен зізнатися, що варив його не я, а варила його Дикунка.

І сказав король:

– Йди і поклич мені її сюди.

Прийшла Дикунка, а король її питає:

– Ти хто така?

– Я бідна сирота, нема у мене ні батька, ні матері.

Питає король далі:

– А ти ким у мене працюєш в замку?

Вона відповідає:

– Та я ні до чого не придатна, хіба що тільки стусани та ляпаси отримувати.

Питає король далі:

– А звідки ти взяла перстень, який опинився в супі?

Взяв король мантію і зірвав її з неї. І ось стало видно золоте волосся, і вона стояла перед ним у всій красі, – ніяк не можна вже було їй сховатися. А коли вона змила з обличчя сажу, то стала вона прекрасною, і подібної краси ще ніхто на світі не бачив.

І сказав король:

– Ти моя мила наречена, і ми ніколи з тобою не розлучимося.

А потім і весілля відсвяткували, і жили вони щасливо і багато до самої смерті.

Facebook

Whatsapp

Messenger Telegram

Вивчайте мови. Двічі торкніться слова.Вивчайте мови в контексті з Childstories.org і Deepl.com.

Інформація для наукового аналізу