Семеро швабів - Казка братів Грімм

Раз зібралося до купи семеро швабів-бурлаків: перший був пан Шульц, другий — Яклі, третий — Марлі, четвертий — Єгерлі, пʼятий — Міхель, шостий — Ганс, а сьомий — Фейтлі. І надумались вони посунити всі гуртом в світа, пройти землю від краю до краю, пошукати всяких пригод та накоїти таких славних діл, щоб про них слава до десятого коліна не вмерла. А як схотілося їм пуститися в подорож з доброю зброєю і йти, нікого не боячись, постановили вони зробити й взяти з собою правда тільки одного списа, зате-ж дуже довгого й міцного, хоч в мури ним гати. Цього списа взяли всі семеро разом: перед правив найсміливійший та найдужчий, то-б-то пан Шульц, за ним инші по черзі, а Фейтлі був останнім.

Пішли ото вони в світа. Якось одного дня в косовицю чималенько пройшли наші шваби, а проте, як уже звечоріло, то ще до бліжчого села, де вони збірались переночувати, зоставався добрий кавалок дороги. Йдуть вони сінокосом та прислухаються, чи не заворушиться де ворог, бо вже добре смеркло, то страшно. Аж ось недалечко позад них поза копицею пролетів чи хрущ, чи може й жук-рогач і так загув неприязно, що Боже… Пан Шульц злякався сердега, ледве списа з рук не випустив, аж піт холодний покотився по спині та з під пах і все тіло на йому затремтило: „Слухайте, слухайте! — гукнув він товариству: їй-Богу я чую, як торохтить десь військовий бубон!“ Яклі, котрий держався за спис зараз після Шульца і котрому вже не знати що почулося носом, стоячи серед натовпу, промовив: „Безперечно щось тут трапилось поблизу, бо мені вдарив у ніс крутий смород пороху й смалятини.“ Як почув те пан Шульц, то кинув списа й дременув на втьоки, перехопився через загородку біля стожка сіна, щоб там приховатись. Та як скочив на землю, то наступив на зубʼя грабель, зоставлених там обіч стожка. Граблі повернулись і держальном так гакнули Шульца по лобові, що в того аж очі рогом виперло. „Ой, лишенько! — заверещав він не своїм голосом: ой, беріть мене, люде добрі, в полон, бо я здаюся, здаюся на вашу ласку!…“ То вже тоді всі инші шестеро збились до купки, мов ягнята, та й собі стали голосити: „Як ти здався, то й я з тобою разом! Як ти здався, то й я з тобою разом!…“ Кінець-кінцем, як, не дивлячись на їхню здачу, ніхто з ворогів не підходів, не вʼязав їх і не брав у полон, розчовили наші шваби, що то вони помилились. А щоб не пішла між люде глузлива про них поголоска, щоб не підняли їх люде на глум та не зробили з них посміховища, поклялися вони один перед одним, що доти мовчатимуть про пригоду, аж покиль хтось з них незнарошно не пробрешеться.

Після того рушили вони далі. Друга страшна пригода, що спіткала їх у дорозі, була вже така, що з першою й рівняти не можна. Через кілька день довелося їм іти по ораному полю, аж зирк — лежить на ріллі на сонечку заєць і спить вражий. Вуха стирчать вгору, а скляні очі так просто й витріщені на чесну кумпанію. Що його робити?! Перелякались бідолахи бозна як, побачивши такого страшного дикого звіря, збились до купи, стали між собою раду радить, що його робити, щоб хоч менче лихо прийнять в безпорадному стані. Така думка, як стануть вони втікати, то зла личина поженеться за ними у слід і похапає всіх одного по другим, зʼїть з кістками й тельбухами! То й надумали: „Треба битись. Нехай підемо в страшну запеклу бійку. Бо хто наважується битись, той наполовину вже виграє перемогу!“ Ухопили з усіх сил свого списа і всі семеро кинулись вперед: перед править пан Шульц, за ним орудує Яклі, а Фейтлі останній пре… Пан Шульц хотів вдержати списа, коли-ж Фейтлі. стоячи позаду, став неймовірно сміливий, неодмінно бажав звіря заколоти й молодецьким покликом вигукнув: „В імʼя слави смілих швабів биймо ворога гуртом, Хто-ж боїться, то бодай той згине з світу із уздром!“ Однак Ганс знав, чим йому дошкулити й сказав: „ На язик ти у нас майстер: вмієш стригти і голить! Чом же-ж з списом пасеш задніх? Звідтіль можна всіх побить.“ Михель то-ж не втерпів, щоб не встряти в розмову: „Тут не в тому заковика, що видима смерть страшить, — А що ворог незвичайний: це не звірь, а чорт лежить! Тут дойшла черга до Єгерлі, і він промовив: „Як не чорт, то чортів батько, як не сам, то його дід, Все одно — нечиста сила, все одно пекельний рід!…“ Марлі натрапив на добру думку й сказав Фейтлі: „Друже Фейтлі, йди ти першим, сміло ворога прогонь, А я стану позад тебе і піду з тобой в огонь!…“ Фейтлі на те удав, нібі нічого не чує, а Яклі сказав: „Шульц вестиме нас до бою, він ніколи не здавався, І йому найбільша слава, бо і чорта не злякався!“ Тоді пан Шульц переміг себе й промовив дуже урочисто: „Гей, панове-товариство, приготуйтеся до бою! Ворог знатиме завзятих… Слава вкриє нашу зброю!…“ Після такого заклику всі дружно рушили проти лютого дракона. Пан Шульц перехрестився й благав Бога не зоставити його в наглій біді на поталу. Як все це не помогло й ворог все ближче й ближче ставав перед отаманом, цей зовсім обезглуздів з переляку і став несамовито кричати: „Тю, на тебе! Тю-тю! Згинь, нечиста сило!“ Від того крику заєць прокинувся, злякався, побачивши ціле збіговище, й дременув що сили звідтіль у ліс. Як побачив пан Шульц, що ворог накивав пʼятами, то з радощів гукнув до своїх: „Тьфу, бодай ти здох ледащо!… Фейтлі, глянь, що за мара? Нам здалося страховіттям легкобите зайченя!“

Однак і далі спілка швабів не вернулась додому, а ще шукала дальших пригод. Йдучи вперед добрели вони до Мозеля — тихої глибокої болотяної річки, через котру мало мостів, а треба переїздити в багатьох містах на дубові. Та ніхто з тих сімох швабів про те нічого не знав. От вони побачили на другому березі чоловіка, котрий порався там коло якогось діла, і стали його гукати та питати, як би то пересягнути їм річку. Через те, що вітер був навпроти дядька й було важко розібрати здалеку, про віщо питають люде, а крім того він не зовсім добре розумів їхню панську мову, то у відповідь став їх перепитувати. Що вже він їм сказав, не знати, а тільки їм здалося, ніби він каже: „Ідіть бродом!“ То пан Шульц, як передній, не довго вагаючись закачав штани й пішов у Мозель нашукувать тверду стежку. Небагато він пройшов, як натрапив на грузьке й не счувся, як засмоктало його в прірву, тільки бриль поплив за вітром на той бік. На крисах бриля примостилась жаба й за стрекотала: „Кум, кум, кум!“ Всі шестеро почули й сказали собі: „Це наш пан-товариш Шульц кличе нас: Нум, гуртом! А як він може перебрести, то чому ми не можемо?“ Не гаючись вони подались услід за Шульцен і всі погинули в Мозелі. Так що жаба призвела їх всіх шистьох до загину, і ніхто з цієї швабської кумпанії невеличкої, але чесної не вернувся додому.

Цифровий комплектІлюстроване видання з 231 зображеннями та 1 016 сторінкамиPDF + EPUB + Kindle + KoboЗавантажити

Facebook

Whatsapp

Messenger Telegram

Поділитися

Прочитайте 5-хвилинну казку

Гора Зімелі

Корольок та ведмідь

Кришталевий шар

Вивчайте мови. Двічі торкніться слова.Вивчайте мови в контексті з Childstories.org і Deepl.com.

Інформація для наукового аналізу